11. І кожний священик щоденно стоїть на служінні і багато разів приносить одні й ті самі пожертви, котрі ніколи не можуть винищити гріхи.
12. Але Він, принісши одну пожертву за гріхи, назавжди сів праворуч Бога,
13. Очікуючи за тим, доки вороги Його будуть покладені, як підніжок, Йому під ноги.
14. Бо Він єдиним приношенням назавше вчинив досконалими тих, що освячуються.
15. Про це засвідчує вам також і Дух Святий; бо сказано:
16. Ось заповіт, котрого заповідаю їм по тих днях, каже Господь: Вкладу закони Мої в серця їхні і в розумі їхньому напишу їх,
17. І гріхів їхніх і беззаконня їхнього вже не пригадаю.
18. А де прощення гріхів, там не потрібне приношення за них.
19. Отож, браття, маючи відвагу входити до святині засобом крови Ісуса Христа, шляхом новим і живим,
20. Котрого Він знову відкрив нам через завісу, себто тіло Своє,
21. І маючи Великого Священика над Божим домом,
22. Приступімо ж зі щирим серцем, з вірою уповні, окропивши серця очищенням від розбещеної совісті, і, омивши тіло водою чистою,
23. Будемо триматися сповідування надії неухильно, бо вірний Той, що Обіцяв.
24. Будемо уважні один до одного, заохочуючи до любови і до справ добрих;
25. Не будемо залишати зібрання свого, як ото є в деяких звичай; але будемо напучувати один одного, і тим наполегливіше, чим пильніше добачатимете наближення того дня.
26. Бо якщо ми, діставши пізнання істини, довільно грішимо, то не залишається вже пожертви за гріхи.
27. Але певне страшне очікування суду і лютість вогню, готового пожерти супротивників.
28. Якщо той, що відкинув закона Мойсеєвого, при двох чи трьох свідках, без милосердя карається смертю,
29. То наскільки більшого, гадаєте, покарання заслуговує той, хто топче Сина Божого і не вважає за святиню кров заповіту, котрою освячений, і Духа благодаті зневажає!