1. Зважай, народе мій, на закон мій, прихиліть вухо ваше до слова уст моїх.
2. Розтулю уста мої в притчі і оповім про загадки давні.
3. Що чули ми і спізнали, і батьки наші оповідали нам,
4. Не приховаємо від діток їхніх, звістимо родові прийдешньому славу Господа, і силу Його, і пречудові діяння Його, котрі Він витворив.
5. Він ухвалив настановлення в Якові і склав закона в Ізраїлі, котрого заповідав батькам нашим звіщати дітям їхнім.
6. Щоби знав прийдешній рід, діти, котрі народяться, і щоб вони свого часу вістили своїм дітям,
7. Покладати надію свою на Бога, і не забувати діянь Божих, і виконувати заповіді Його,
8. І не бути схожими на батьків їхніх, на рід упертий і бунтівливий, невлаштований серцем і невірний духом своїм Богові.
9. Сини Єфремові, озброєні, що стріляють з луків, обернулися назад у день битви.
10. Вони не зберегли заповіту Божого і зреклися ходити в законі Його;
11. Забули діяння Його і дива, котрі Він явив їм.
12. Він перед очима батьків їхніх витворив дива на землі єгипетській, на полі Цоанськім.
13. Розділив море, і провів їх через нього, і згромадив води стіною.
14. І вдень вів їх хмарою, а всю ніч світлом вогню.
15. Розтяв скелі у пустелі і напоїв їх, наче з великої безодні.
16. Із скелі вивів потоки, і води потекли, мов ріки.
17. Але вони продовжували грішити перед Ним і дратувати Всевишнього в пустелі.
18. Спокушали Бога в серці своєму, вимагаючи харчів за похіттю душі своєї;
19. І говорили супроти Бога, і сказали: "Чи може Бог приготувати трапезу в пустелі?"
20. Ось, Він ударив по скелі і потекли води, і побігли струмки. "Чи може Він дати також і хліба, чи може приготувати м'ясо народові Своєму?"
21. Господь почув і спалахнув гнівом, і вогонь вихопився на Якова, і гнів упав на Ізраїля.
22. За те, що не вірили в Бога і не сподівалися на порятунок Його.
23. Він наказав хмарам згори і відчинив двері неба,
24. І обдощив на них манну для їжі, і хліб небесний дав їм.
25. Їжу ангельську їла людина; послав Він їм м'ясо до ситості.
26. Він розбудив на небі східний вітер і навіть південний силою Своєю.
27. І, мов порохом, обдощив їх м'ясом, і, мов піском морським, птахами крилатими;
28. Накидав їх серед стану їхнього, біля осель їхніх.
29. І вони їли і вельми наситилися, і бажане ними дав їм.
30. Але ще не зникла вередливість їхня, ще їжа була в устах їхніх,
31. Гнів Божий прийшов на них, понищив дебелих їхніх і вибраних чоловіків Ізраїлевих вигубив.
32. Але й по тому вони продовжували грішити і не вірили дивам Його.
33. І вчинив дні їхні марними, і літа їхні збентеженими.
34. Коли Він бив їх, вони шукали Його, і наверталися, і від досвітку щоранку зверталися до Нього.
35. І пригадували, що Бог – їхня скеля, і Бог Всевишній – Визволитель їхній.
36. І лестили Йому устами своїми, і язиком своїм казали неправду перед Ним;
37. А серце їхнє було нечистим перед Ним; і вони не були вірними заповітові Його.
38. Але Він – виповнений милосердям, співчуттям, прощав гріха, і не винищував їх; багато разів одвертав гнів Свій, і не виповнювався всією люттю Своєю.
39. Він пам'ятав, що вони тілесні, вітер, котрий відходить і не повертається.
40. Скільки разів вони дратували Його в пустелі і гнівили Його в країні пустельній.
41. Вони наверталися і знову спокушали Бога, і ображали Святого Ізраїлевого.
42. Не пам'ятали руки Його, дня, коли Він визволив їх від ворогів,
43. Коли витворив у Єгипті ознаки Свої і дива Свої на полі Цоанському.
44. І перетворив ріки їхні і потоки їхні на кров, щоб вони не змогли пити.
45. Послав на них комах, щоб жалили їх, і жаб, аби пожирали їх.
46. Земну рослинність їхню віддав гусені, а працю їхню – сарані.
47. Виноград їхній градом побив, а приморозком – їхні смоковниці.
48. Скотину їхню віддав градові, і череди їхні – блискавицям.
49. Послав на них полум'я гніву Свого, і обурення, і лють, і лихо, і нашестя злих ангелів поміж них.
50. Він вирівняв стежку гнівові Своєму, не оберігав душі їхні від смерти, і скотину їхню уразив моровицею.
51. Уразив кожного первістка в Єгипті, зародки сил у шатрах Хамових.
52. І повів Свій народ, мов овечок, і вів їх, як череду, пустелею.
53. І провадив їх у безпеці, і вони не відали страху, а ворогів їхніх накрило море.
54. І припровадив їх до краю святині Своєї, на гору оцю, котру витворила правиця Його.
55. Прогнав від лиця їхнього народи, і землю їхню поділив у спадок їм, і коліна Ізраїлеві оселив у шатрах їхніх.
56. Але вони ще спокушували і завдавали прикрости Богові Всевишньому, і свідоцтв Його не пильнували.
57. Відступалися і зраджували, як батьки їхні; завертали назад, мов неслухняний лук.
58. Гнівили Його підвищеннями своїми, та ідолами своїми викликали ревність Його.
59. Почув це Бог, Він спалахнув гнівом, і вельми обурився на Ізраїля;
60. Покинув житло у Шіло, скинію, у котрій жив Він поміж людьми.
61. І віддав у полон силу Свою і славу Свою в руки ворога.
62. І зрокував під меч народ Свій, і розгнівався на спадок Свій.
63. Юнаків його пожирав огонь, і юнок його не віддавали заміж.
64. Священики його падали від меча, і вдови його не плакали.
65. Але, наче зі сну, постав Господь, мовби велетень, що був переможений вином.
66. І ворогів його відкинув назад, на вічний сором відкинув їх.
67. І відмовився од шатра Йосипового, і коліна Єфремового не вибрав,
68. А вибрав коліно Юдине, гору Сіон, котру полюбив.
69. І влаштував, наче небо, святиню Свою, і, як землю, утвердив його наповік.
70. І вибрав Давида, служника Свого, і взяв його від кошар овечих,
71. І від доярів привів пасти народ Свій, Якова, і спадок Свій, Ізраїля.