1. Коли припинилися заворушення, Павло покликав учнів Ісусових і, звернувшись до них із втішним словом, попрощався з ними, й подався до Македонії.
2. Мандруючи тими краями, він знаходив багато слів, які підбадьорювали людей.
3. Потім Павло дістався до Греції, де пробув три місяці. А як зібрався відплисти до Сирії, юдеї змовилися проти нього, і тому він вирішив повертатися до Сирії через Македонію.
4. Супроводжували Павла Сопатер, син Пирра з Верії, Аристарх та Секунд із Солуні, Ґай з Дервії, Тимофій та Тихик і Трохим з Малої Азії.
5. Вони вийшли раніше й чекали нас у Троаді.
6. Ми ж відпливли з Филипії після свята Опрісноків і через п’ять днів приєдналися до них у Троаді, де й пробули сім днів.
7. У неділю, коли учні зібралися всі разом для вечері Господньої, Павло розмовляв з ними. Маючи намір відбути наступного дня, він говорив до півночі.
8. У верхній кімнаті, де ми зібралися, горіло багато світильників.
9. Поки Павло говорив, молодик, на ім’я Евтих, який сидів на підвіконні, став потихеньку засинати. Нарешті, сон зовсім здолав його і він упав з третього поверху. Коли люди підняли його, він був мертвий.
10. Павло, зійшовши униз, припав до юнака, обняв його й промовив: «Не хвилюйтеся, він іще живий».
11. Потім Павло піднявся нагору, переломив хліб і поїв. І він довго говорив, аж до світанку, а потім пішов.
12. А юнака живого повели додому, і всі були дуже втішені.
13. Ми ж вирушили далі й попливли до Асси, де збиралися зустріти Павла. Це він сам так усе спланував, бо мав намір йти до того міста пішки.
14. Коли він зустрів нас в Ассі, ми взяли його на корабель і попливли до Мітилена.
15. Звідти ми вийшли наступного дня й пристали до берега неподалік від Хіоса. Наступного дня перетнули затоку й пристали до Самоса, а ще через день дісталися до Мілета.
16. Павло вирішив не заходити в Ефес, щоб не витрачати час в Малій Азії. Він дуже поспішав, аби дістатися в Єрусалим до дня П’ятидесятниці.
17. З Мілета він послав гінця до Ефеса, щоб той запросив старійшин церкви.
18. Коли вони прибули, Павло сказав їм: «Ви знаєте, як я жив увесь цей час, коли був із вами, з першого дня, як прибув до Малої Азії.
19. Я покірно і з сльозами служив Господу, незважаючи на всі випробування, що випали на мою долю через змови юдеїв.
20. Ви знаєте, що я завжди проголошував усе те, що було б корисне для вас. Я навчав вас Благовісті про Христа без вагань, привселюдно, а також ідучи з дому в дім.
21. Юдеям, як і грекам, свідчив я про покаяння та навернення до Бога, про віру в Господа нашого Ісуса Христа.
22. І тепер, за велінням Святого Духа, йду я в Єрусалим, не знаючи, що там зі мною станеться.
23. Знаю тільки, що в кожному місті Дух Святий застерігає мене про те, що ув’язнення й випробування чекають на мене в Єрусалимі.
24. Я не вважаю життя своє цінним для себе. Найважливіше — закінчити справу та служіння, яке дав мені Господь Ісус — розповідати людям Благовість про Божу милість.
25. І тепер я знаю, що ніхто з вас, з ким я ходив, проповідуючи про Царство Боже, більше ніколи не побачить мене.
26-27. Ось чому сьогодні я й проголошую вам, що Господь не судитиме мене, якщо хтось не буде врятований, бо без вагань проповідував я вам волю Божу.
28. Пильнуйте себе і всіх тих, кого Господь ввірив вам. Дух Святий обрав вас, аби ви стали пастирями церкви Божої, яку Він викупив кров’ю Свого власного Сина.
29. Знаю я, що після того, як я піду, деякі люди, немов люті вовки з’являться поміж вас. І не помилують вони стада.
30. Навіть серед вас заведуться такі люди, які перекрутять правду, щоб потягнулися за ними учні.
31. Тож будьте обережні! Пам’ятайте, як я невпинно закликав зі сльозами кожного з вас день і ніч, протягом трьох років, триматися істинного життя.
32. А тепер доручаю вас Богу і Слову Його милості. Слово Господнє може укріпити вас і дати вам спадщину милості Божій серед усіх людей святих.
33. Ніколи я не зазіхав на чиєсь срібло, золото або гарне вбрання.
34. Ви самі знаєте, що мої руки служили потребам моїм і тих людей, які були зі мною.
35. Кожним своїм вчинком я показував, що тяжкою працею ми мусимо допомагати немічним. Необхідно пам’ятати слова Господа Ісуса, які Він сказав: „Справжнє щастя в тому, щоб віддавати, а не в тому, щоб брати”».
36. Як промовив це Павло, всі стали на коліна молитися.
37. Віруючі дуже тужили й ридали, кидалися Павлові на шию, обіймали й цілували його.
38. Найбільше всіх засмутили його слова про те, що вони більше його не побачать. Потім вони провели Павла до корабля.