1. Врятувавшись, ми з’ясували, що острів цей називається Мальта.
2. Місцеві жителі виявили до нас надзвичайну доброту. Як пішов дощ і стало холодно, вони розвели багаття й запросили нас.
3. Павло назбирав хмизу і як поклав його в огонь, то виповзла гадюка, вдарила його, почепившись на його руці.
4. Коли місцеві жителі побачили гадюку, яка звисала з його руки, то почали перемовлятися поміж собою: «Цей чоловік, певно, убивця. Хоч і не загинув він у морі, та все ж Правосуддя не дозволяє йому жити».
5. Але Павло струсив гадюку в огонь і не зазнав ніякої шкоди.
6. Вони довго чекали, що він спухне чи раптом впаде мертвий. А як побачили, що нічого такого з Павлом не скоїлося, то змінили свою думку і проголосили його богом.
7. Навколо того місця простиралися землі, що належали правителю острова на ім’я Публій. Він запросив нас до своєї оселі й три дні гостинно опікувався нами.
8. Батько Публія був прикутий до ліжка, бо хворів на лихоманку та червінку. Павло пішов провідати його, і помолившись, поклав на хворого руки й зцілив його.
9. Після того як це сталося, інші хворі острова почали приходити до Павла і зцілювалися.
10. Мешканці острова дуже вшановували нас, і як ми відпливали, то вони забезпечили нас усім необхідним.
11. Через три місяці відпливли ми на олександрійському кораблі, який зимував на острові. На його кормі був зображений знак богів-близнюків Діоскурів.
12. Діставшись до Сиракуз, ми пробули там три дні.
13. Звідти ми відпливли й прибули до Реґії. Наступного дня повіяв південний вітер, і ми вирушили далі, а на другий день ми припливли до Путеолі,
14. де знайшли братів, які запросили нас тиждень погостювати у них. Так ми прибули до Рима.
15. Там брати почули про нас і вийшли нас зустрічати аж до Аппієвої площі й Трьох Таверн. Побачивши їх, Павло подякував Богові й підбадьорився.
16. Коли прибули ми до Рима, то Павлові було дано дозвіл жити окремо, але під охороною воїна.
17. Через три дні зібрав він найвпливовіших юдеїв. І як посходилися вони, промовив до них: «Браття, хоч нічого я не вчинив проти нашого народу, ані проти звичаїв наших предків, мене видали в Єрусалимі римлянам як в’язня.
18. Римляни допитали мене й хотіли відпустити, бо я не винен ні в чому такому, за що карають на смерть.
19. Та юдеї з тим не погодилися. Тож я був змушений звернутися до суду цезаря, але я зробив це зовсім не для того, щоб звинуватити свій народ.
20. Ось чому я просив про зустріч і розмову з вами: бо за надію Ізраїлеву мене закуто в ці кайдани».
21. Вожді юдеїв відповіли Павлові: «Ми не одержували з Юдеї ніяких листів про тебе.
22. Але нам хотілося б почути від тебе самого про твої погляди, бо ми знаємо, що проти цього нового руху повсюди виступають люди».
23. Вони домовилися з Павлом на певний день, і тоді ще більше народу прийшло туди, де він зупинився. З ранку й до вечора Павло розмовляв і свідчив про Царство Боже. Він намагався переконати їх про Ісуса, спираючись на Закон Мойсеїв і на пророків.
24. Декого переконали його слова, але інші не вірили.
25. Люди почали розходитися, не дійшовши згоди. Тоді Павло на завершення мовив так: «Добре сказав Дух Святий, коли говорив з праотцями вашими устами пророка Ісаї:
26. „Іди до народу цього і скажи:„Ви будете слухати, слухати,але не зрозумієте,ви будете дивитися, дивитися,але не побачите.
27. Бо зачерствіло серце народу цього.Слух у людей цих притупився,і очі вони позаплющували.Бо інакше могли б побачити на власні очі,почути на власні вуха, зрозуміти серцем своїм,і тоді повернулися б до Мене,і Я б їх зцілив””. Ісая 6:9-10
28. Через те нехай буде вам відомо, що Бог послав Своє спасіння поганам. Вони й почують!»
29. [І як сказав він це, юдеї пішли, палко сперечаючись поміж собою.]
30. Цілих два роки прожив Павло в будинку, що наймав за власний кошт. І приймав він усіх, хто приходив його провідати.
31. Павло проповідував Царство Боже і навчав про Господа Ісуса Христа. Він говорив дуже сміливо й відверто, і ніхто не перешкоджав йому.