1. У місті Віфанії, де жили Марія та її сестра Марта, мешкав собі чоловік на iм’я Лазар, який захворів.
2. Марія була тією самою жінкою, яка помазала мирром Господа і волоссям своїм обтерла Йому ноги. Хворий Лазар був її братом.
3. Сестри послали переказати Ісусу: «Господи, Твій близький друг хворіє».
4. Почувши це, Він сказав: «Ця хвороба не смертельна, вона — для Слави Божої, щоб Син Божий прославився через неї».
5. Ісус любив і Марту, і сестру її, і Лазаря.
6-7. Довідавшись, що Лазар занедужав, Він побув іще два дні там, де застала Його ця звістка, а потім сказав Своїм учням: «Ходімо знову в Юдею».
8. Тоді учні звернулися до Нього: «Вчителю, юдеї тільки-но хотіли побити Тебе камінням, а Ти знову йдеш туди?»
9. На те Ісус відповів: «Хіба не дванадцять годин має день? Якщо людина вдень ітиме дорогою, то не спотикатиметься, бо їй світитиме світло світу цього.
10. Якщо ж уночі ітиме, то спотикатиметься, бо немає світла, яке б допомогло цій людині бачити».
11. Сказавши так, Ісус додав: «Наш друг Лазар заснув, та Я піду й розбуджу його».
12. Учні Його відповіли: «Господи, якщо він заснув, то буде все гаразд, і він видужає».
13. Але Ісус говорив про смерть Лазаря, а вони думали, що Він каже про звичайний сон.
14. Тоді Ісус відверто мовив: «Лазар помер.
15. Я ж радий, що Мене там не було. І Я радий за вас, бо зможете тепер піти туди й пересвідчитися, й повірити в Мене. А зараз ходімо до нього».
16. Тоді Хома, на прізвисько Близнюк, звернувся до всіх учнів: «Ходімо й ми разом з Ісусом і помремо з Ним разом».
17. Прийшовши до Віфанії, Ісус довідався, що Лазар уже чотири дні лежав у могилі.
18-19. Віфанія розташована кілометрів за три від Єрусалиму, й багато юдеїв прийшло до Марти й Марії, щоб розділити з ними печаль з приводу смерті брата та втішити їх.
20. Почувши, що прийшов Ісус, Марта пішла Його зустрічати, а Марія в цей час залишалася вдома.
21. І сказала Марта Ісусові: «Господи, якби Ти був тут, то мій брат не помер би.
22. Я знаю, що навіть зараз, хоч би чого б Ти попросив у Бога, Він дасть Тобі».
23. І відповів їй Ісус: «Твій брат воскресне».
24. Марта тоді каже: «Я знаю, що він повстане у воскресіння останнього дня».
25. «Я є воскресіння і життя! — Сказав Ісус. — Хто вірить у Мене, хоч і вмре, буде жити.
26. І жоден, хто живе й вірить у Мене, не помре ніколи. Чи ти віриш цьому?»
27. «Так, Господи! — сказала вона. — Я вірю, що Ти Христос, Син Божий, Котрий мав прийти у світ».
28. Промовивши це, вона пішла й покликала свою сестру Марію і сказала їй нишком: «Учитель уже тут, Він тебе кличе».
29. Почувши це, Марія відразу підвелася й пішла до Нього.
30. На той час Ісус іще не прийшов до селища, а був там, де Марта зустріла Його.
31. Юдеї, які були в домі і втішали її, побачивши, що Марія швидко встала й вийшла, подумали, що йде вона до могили плакати, й пішли за нею.
32. Прийшовши на те місце, де був Ісус, і побачивши Його, Марія впала до ніг Його і сказала: «Господи, якби Ти був тут, то мій брат не помер би».
33. Ісус був глибоко схвильований її горем, тим, як вона побивається і як плачуть юдеї, які прийшли разом з нею.
34. Ісус запитав: «Де ви його поклали?» «Господи, — відповіли Йому, — йди подивись»
35. Ісус заплакав.
36. Тоді юдеї почали казати: «Подивіться, як Він любив Лазаря!»
37. Та деякі обізвалися: «Цей Чоловік, Який зробив сліпого зрячим, чи не міг би Він й Лазаря захистити від смерті?»
38. І знову Ісус, зворушений до глибини душі, пішов до могили. То була печера, вхід до якої був завалений каменем.
39. Ісус сказав: «Заберіть цей камень». Та Марта, сестра померлого відповіла Йому: «Господи, зараз уже відгонить, бо пройшло чотири дні, як він помер».
40. Ісус промовив: «Хіба не казав Я тобі, що якщо повіриш, то бачитимеш Божу Славу?»
41. Тож вони відкотили камінь. Ісус, підвівши очі вгору, мовив: «Отче, дякую Тобі, що почув Мене.
42. Я знаю, що Ти завжди чуєш Мене, та Я казав це заради людей, які стоять навколо, щоб вони повірили, що саме Ти послав Мене».
43. Мовивши так, Він голосно покликав: «Виходь, Лазарю!»
44. І вийшов померлий, і руки й ноги його були сповиті полотном, і обличчя загорнуте. Тоді Ісус звернувся до всіх: «Розповийте його, і нехай собі йде».
45. Багато юдеїв, які прийшли до Марії, побачивши, що Ісус здійснив, повірили в Нього.
46. Та деякі пішли до фарисеїв і розповіли їм про все, що зробив Ісус.
47. Тоді первосвященики й фарисеї, зібравши Синедріон сказали: «Що нам робити? Цей Чоловік творить багато чудес!
48. Якщо ми дозволимо Йому діяти так і далі, то всі повірять у Нього, і прийдуть римляни, зруйнують наш Храм і знищать народ».
49. Але один із них, на ім’я Каяфа, котрий у той рік був первосвящеником, мовив: «Ви нічого не знаєте,
50. і не розумієте, що для вас буде краще, якщо один Чоловік загине за людей, ніж якщо весь народ буде знищено».
51-52. І сказав це він не від себе. Оскільки Каяфа був первосвящеником того року, він пророкував, що Ісус помре за людей, і не лише заради юдейського народу, а щоб об’єднати всіх дітей Божих, розкиданих по світу.
53. І з того самого дня юдейські лідери стали шукати зручну нагоду, щоб убити Ісуса.
54. Тоді Він перестав відкрито ходити серед юдеїв, а подався звідти до міста Єфраїма, розташованого неподалік від пустелі, і залишався там зі Своїми учнями.
55. Надходило свято юдейської Пасхи, і багато людей з усіх країв подалося до Єрусалиму, щоб виконати обряд очищення перед Пасхою.
56. Вони шукали Ісуса і питали один одного, стоячи в Храмі: «Як ви вважаєте, чи прийде Він на свято?»
57. Та головні священики і фарисеї віддали наказ: якщо хтось довідається, де перебуває Ісус, то повинен негайно повідомити про це, щоб Його могли схопити.