1. Сину мій! Бережи слова мої, і заповіді сховай у себе.
2. Бережи заповіді мої і живи, і повчання моє, мов зіницю очей твоїх.
3. Прив'яжи їх на пальці твої, напиши їх на скрижалях серця твого.
4. Скажи мудрості: Ти сестра моя! І розум назви рідним твоїм,
5. Щоб вони берегли тебе від дружини іншого, від чужинки, котра мовить м'якенькі слова свої.
6. Ось, одного разу дивився я у вікно дому мого, через грати мої,
7. І побачив серед недосвідчених, помітив серед юнаків нерозумного молодика,
8. Що переходив майдан поблизу наріжжя його, – він простував до оселі її,
9. У сутінки вечорового дня, в нічній темряві і в морок.
10. І ось, назустріч йому – жінка, у шатах розпусниці, з підступним серцем,
11. Галаслива і нахабна; ноги її не живуть у домі її;
12. То на вулиці, то на майданах, біля кожного рогу вона підступно чатує.
13. Вона схопила його, цілувала його і з безсоромним обличчям казала йому:
14. Мирна пожертва у мене; сьогодні я звершила обітниці мої;
15. Тому й вийшла тобі назустріч, щоб відшукати тебе, – і знайшла тебе.
16. Килимами я вистелила постіль мою, барвистими тканинами єгипетськими;
17. Опочивальню мою напахтила миром, алоє і корицею.
18. Зайди, будемо насолоджуватися ніжністю до ранку, уп'ємося любов'ю;
19. Тому що чоловіка немає вдома; він вирушив у далеку мандрівку;
20. Гаманець срібла узяв із собою; прийде додому за дня, коли буде повний місяць.
21. Звабила його велемовством ласкавих слів, облесливістю своїх уст оволоділа ним.
22. Тієї ж миті він пішов за нею, як віл іде на заріз, і як олень на постріл,
23. Аж доки стріла не прониже печінки його; мов пташка кидається в сільце і не знає, що воно – на погибель її.
24. Отож, дітоньки, слухайте мене, і зважайте на слова уст моїх.
25. Нехай не схиляється серце твоє до її шляху, не блукай стежками її;
26. Тому що багатьох вона покинула в ранах, і багато мужніх убила вона;