1. Людина, породжена жінкою, нетривала і виповнена бентегою.
2. Мов квітка, вона виходить і опадає; утікає, мов тінь, і не спиняється.
3. І ось на неї Ти очі Свої спрямовуєш, і мене ведеш на суд з Тобою!
4. Хто принесе чисте від нечистого? Ніхто.
5. Якщо дні її визначені, і число місяців її у Тебе; якщо Ти поклав їй межу, котру вона не перейде,
6. То ухилися від неї; нехай вона спочине, аж доки не скінчить, мов найманець, дня свого.
7. Для дерева є надія, що воно, коли буде зрубане, знову оживе, і паростки виходити з нього не перестануть.
8. Якщо й застарів у землі корінь його, і пень його завмер у поросі,
9. Однак, тільки-но зачуло воду, воно випускає паростки і проростає гілками, наче щойно посаджене.
10. А людина помирає і зникає; відійшов дух її, і де вона?
11. Відходять води з озера, і річка міліє і висихає.
12. Отак людина, – ляже і не підведеться; аж доки існуватиме небо, вона не пробудиться і не прокинеться зі сну свого.
13. О, якби Ти в шеолі сховав мене і тримав мене, аж доки минеться гнів Твій; призначив мені час і потому пригадав мене!
14. Коли помре чоловік, то чи буде він знову жити? Упродовж усіх днів визначеного мені часу я наджидав би, доки прийде мені заміна.
15. Якби озвався Ти, і я дав би Тобі відповідь, і Ти явив би добру волю творінню рук своїх.
16. Бо аж тоді Ти порахував би кроки мої і не підстерігав би гріха мого.
17. У сувої було б позначене беззаконня моє; і Ти закрив би провину мою.
18. Але гора, падаючи, руйнується, і скеля сходить з місця свого;
19. Вода стирає каміння; повінь її змиває земний порох; отак і надію чоловіка Ти нищиш.
20. Улаштовуєш йому тісноти до кінця, і він відходить; міняєш йому обличчя, і відсилаєш його.
21. Чи діти його в честі, він не знає, чи упосліджені, він не помічає.